🇺🇦Сич🇺🇦

"Ти не наш, правда?" Він 15 днів просидів у ямі з росіянином, який тримав його під прицілом. А потім той сказав: "Їсти закажи". "Заспокойся, я тебе не вб'ю. Бачиш, в мене хрест". Він приставив автомат, а потім почав заспокоювати. З дощок змайстрував собі хрест і написав на ньому: "Спаси і сохрани". Так почалися 15 днів одеського піхотинця Вадима Летунова з позивним "Картман" у одній ямі з російським військовим. Вадим із Поскоту, йому 34, служить у 118-й окремій механізованій бригаді. Того ранку він заступив на позицію з молодим побратимом - для того це був перший бойовий вихід. Обстріл не вщухав: міномети, FPV, скиди. А потім їх просто "виключило" - від перевтоми чи контузії. "Відкриваю очі - вибух. Дивлюся на небо. На свої ноги - вони в землі, дерева лежать зверху. Я не розумію, що взагалі сталося". Побратим кликав на допомогу, казав, що не відчуває ніг. Він помер у Вадима на очах. Рації немає. Вадим якось вискочив і побіг у бік тилу. Він побачив вхід в укриття, покликав своїх - тиша. Зайшов перепочити. Почув шорох. Відкрив шторку - а на нього ціляться. "Я кажу: "Ти не наш, правда?" Він: "Заходь, заходь". Розмовляли російською, я чув акцент, але не звернув уваги". Росіянин сказав по рації: "Я завалив". Почали питати, як той виглядає, які документи, татуювання - шукали, чи немає "Бандери" набитої. Потім змусив роздягнутися: шукав наркотики й GPS. Пальцями прощупував кожну ділянку на резинці штанів. Виявилося, той сидів за наркотики. "Я думав, що все. Але він викопав яму і сказав: "Залазь туди і будеш там спати". Першу ніч я не спав взагалі". Потім почалися допити. Росіянин цікавився не піхотою, а операторами "Мавіків" і "Баби-Яги". Погрожував застрелити. Вадим тримався однієї лінії: "Я піхота, я нічого не знаю". А між тим той самий росіянин давав йому ганчірку обмотати ноги, знайшов чохол від зимового костюма, в'язані носки. Іноді наливав кришечку води - Вадим намагався хоч полоскати рота. "Він сказав: "Коли я ситий, то я добрий". А я йому: "А мені тітка рідна робить реторт-пакети, де м'яса більше, ніж каші"". Той сам намалював табличку з позивним Вадима і його підрозділом, сам повісив її на дереві. Тільки не для того, щоб здатися, - а щоб поїсти. Хотів, щоб українські дрони його забезпечували іжею. А ще вони грали в шахи. Фігури ліпили з глини. Вадим - з мокрої, росіянин - із землею, і щоб виходило краще, розмішав її з сечею. Вадим грав тими, що зліпив сам. "Один раз я попросив його мене вбити. Просто тому, що побачив свій чорний палець і зрозумів, що сил більше нема". Одного дня опустився туман. Пішли по воду. Почули дрон. Заскочили в нору. Дрон завис над ними - наш. Вадим вибіг із табличкою, показував у небо: "Картман, це я!" Впав на коліна, вже зі сльозами. Скинули рацію. Зв'язалися. "Я передав: "Зі мною росіянин, він хоче здатися". А той додав: "Їсти закажи". І ми реально замовили їжу". Вночі росіянину наказали готуватися до виходу. Він написав Вадиму: "Я хочу підірвати бліндаж". А по рації вже казали: їде наша машина. "Я до останнього не вірив, що він піде зі мною. Коли ми вже сіли в машину, я йому сказав: "Я не вірив, що ти підеш". А він: "Тільки ти мені обіцяв, що мене будуть годувати і не будуть бити"". Вадим вийшов босоніж - ноги боліли так, що ледве ступав. Своїм першим словом попросив не чіпати росіянина. "Я втратив побратима, і я був старшим. Це для мене дуже неприємно. Але я радий, що привів його - не як людину навіть, а як можливість для обміну. По суті, це обмін "людина на людину". І це найголовніше".