леонідівна, але не кучма retweeted
Це кадр із фільму "Поема про море". Сценарій до нього написав Олександр Довженко, який після його смерті зняла Юлія Солнцева.
Цей фільм про будівництво Каховської ГЕС.
На фото — дамба.
Це величезна трагедія. У мене просто немає слів.
леонідівна, але не кучма retweeted
постійно думаю: ось тобі 18/25/38/45 років. ти прокидаєшся і не читаєш новини. ти зайнятий тільки власним життям. відкладаєш гроші, заводиш нові хобі, подорожуєш. ніхто з твоїх рідних не живе в окупації. ніхто з твоїх рідних не може бути вбитий на війні сьогодні.
леонідівна, але не кучма retweeted
All the animals in the "Kazkova Dibrova" zoo in Kherson region have died due to russia’s indifference to evacuate them.
леонідівна, але не кучма retweeted
a weapon of mass destruction has been just deployed in the middle of Europe. russia is the greatest threat the world has ever seen. wake the hell up.
RT @igorlachenkov: Russia blew up Kakhovskaya HPP that is on the Dnieper River. This is an act of terrorism and a global threat, the conseq…
леонідівна, але не кучма retweeted
The Nova Kakhovka hydro-electric dam on the Dnipro River in southern Ukraine has been blown
леонідівна, але не кучма retweeted
Тред⬇️
Коли навесні минулого року я вперше побачив постать Людмили Олександрівни біля постріляного будинку з вибитими вікнами і розвороченим дахом, я скам’янів.
леонідівна, але не кучма retweeted
Це Решат Аметов. Перша цивільна жертва російської агресії в Криму. В 2014 році, коли Путін проголошував «без жодного вистрелу» анексію півострова, тисячі людей ховали Решата. Третього березня він вийшов з одиночним протестом до Верховної Ради Криму де був викрадений найманцями.
леонідівна, але не кучма retweeted
Here are some incredible things people are already doing with GPT-4
It’s been less than 3.5 hours
🧵 A thread
леонідівна, але не кучма retweeted
Я: дослідження, висліджування, обслід, дослід. Добре, готовий.
Українці: рісьорч
леонідівна, але не кучма retweeted
«МАМО, Я НІКОЛИ НЕ ЗДАМСЯ У ПОЛОН!» - це слова воїна Олександра Мацієвського, страшні кадри страти якого ми бачили.
Регіональне управління Сил ТрО "Північ" оприлюднило підтвердження ідентифікації героя, який був воїном 163 батальйону 119 окрема бригада ТрО Чернігівської області.
30 грудня 2022 року на околицях Соледару він і ще четверо військовослужбовів під час переміщення прийняли зустрічний бій з переважаючими силами противника. Десь о 12-й годині візуальний контакт і зв'язок з ними зник. Прорватися до місця їхньої позиції підкріплення не змогло через безперервний мінометний обстріл та щільний вогонь зі стрілецької зброї.
Ми до кінця не знаємо подробиці того бою. Невідомо, хто і як загинув, невідомо, як Олександр потрапив у полон, свідків на жаль не лишилося, всі загиблі або зниклі безвісті. Щодо відео: мати Олександра, його син Михайло і військовослужбовці його підрозділу впізнали побратима на цих кадрах.
Розстріл українського військовослужбовця, який потрапив у полон, вже облетів інформаційний простір України, дипломати звернули увагу наших партнерів. Це порушення Женевських конвенцій. А ще - це підлість і їхній страх. Бо навіть у такому становищі, наш воїн не злякався їх та промовив «Слава Україні». На ці кадри дуже боляче дивитися, але вони не викликають в українців страху. Ні, нація стає ще більш рішучою у прагненні знищити всіх ворогів і звільнити нашу землю.
За деякій час відбувся обмін і тіла наших Героїв, що загинули у тому бою, було передано українській стороні. 14 лютого 2023 року Ніжин зміг провести в останню путь свого земляка. Без сина лишилася мати, без батька син. Але буде пам'ять про те, як гідно, без щонайменшого страху українській воїн сприймає свою смерть заради Батьківщини.
Народився Сашко 10 травня 1980 року у Молдові, куди за розподіленням була направлена його мати, Парасковія Михайлівна. Вона працювала технологом на Кишинівській взуттєвий фабриці. Саме там Олександр згодом закінчив середню школу і електротехнічний коледж. Потім родина повернулася до Ніжина, на Батьківщину. До лютого 2022 року Олександр працював за фахом. З першого дня повномасштабної агресії він пішов до Ніжинського ТЦК та СП, але відразу не зміг потрапити до війська. Він допомагав робити укріплення, чатував на блок-посту, готував пляшки з запалювальною сумішшю і наполегливо знов звертався до збірного пункту. 11 березня його було зараховано до Ніжинського батальйону територіальної оборони. Олександр старанно вчився військовій справі, його призначили снайпером. У грудні, коли батальйон збирався вирушати на схід, Олександр не сказав мамі, що він поїде у зону активних бойових дій, дуже не хотів що б вона хвилювалася. Коли він прощався з мамою, то подякував їй за те, що вона його народила.
29 грудня він зателефонував мамі, це була їх остання розмова. Після слів Сашка, «Мама, я ніколи не здамся у полон!» Парасковія Михайлівна зрозуміла, син на фронті. Потім були важки дні, Сашко не дзвонив, його телефон не відповідав. І лише в вечорі 7 січня прийшло повідомлення - «абонент знов на зв’язку». Після слів побратимів, що Сашка вже нема, життя поділилося на до і після… А потім знов випробування, впізнання рідної дитини у Київському морзі, огляд всіх тих кульових отворів, що обірвали життя Воїна.
Мати згадує, - з появою у мережі відео загибелі моє серце знов сколишнулось. Це був мій Сашко, а потім дзвінок від його сина, він із сльозми кричав «Я бачив як вбили мого батька!»
Мати твердо знає свого сина і його вчинок, який облетів увесь світ, його чітко характеризує. Вона впевнена, що побратими помстяться за нього.
Слава Україні!
леонідівна, але не кучма retweeted
Подивитись в очі смерті, докурити цигарку і всім своїм видом показати, що ти вище за цю патороч.
Честь тобі, друже. Щиро сподіваюсь, що скоро дізнаємось твоє ім'я та твою історію.





























