💓𝔙ℑ𝔎𝔗𝔒ℜℑ𝔄💓

Він прикидався мертвим серед трупів у лікарні Маріуполя. А потім почув, як росіянин з ампутованою ногою каже: "Це все німці наробили". Ігор із позивним "Заєць" - морпіх 38-ї бригади. Він пройшов оборону Маріуполя, важке поранення, полон і катування. Усе почалося з Павлополя, де росіяни пішли великими силами - танки, "Гради", артилерія. П'ять днів його підрозділ тримав позиції, а потім відійшов до Маріуполя. Далі був завод Ілліча, де Ігор отримав своє найважче поранення: уламок завдовжки вісім з половиною сантиметрів застряг у тілі під серцем, рука й спина були посічені. Його вивезли до другої обласної лікарні, де просто зупинили кровотечу й зашили рани - оперувати не було коли, навколо лежали люди з відірваними кінцівками. А потім лікарню взяли штурмом. Росіяни заходили в палати й шукали морпіхів та "Азов". Ігор лежав у своїй формі поряд із тілом загиблого чоловіка. Санітарка обливала його татуювання морської піхоти зеленкою й перебинтовувала, щоб ніхто не здогадався. Його переховували з місця на місце, як мертвого, під обстрілами, без води й їжі. П'ять днів голоду. Тіла в палатах уже ніхто не виносив. І саме тоді, поряд, росіяни привели свого пораненого з ампутованою ногою. Ігор чув, як вони його підбадьорюють, а він каже: "Це все німці наробили". Цю фразу в полоні він чув ще не раз. Коли виходу не залишилося, Ігор узяв за руку жінку з турецької родини, яка прийшла забрати пораненого цивільного, і сказав: "Я український морпіх. Допоможіть". Вона побігла. Він думав, що йому кінець. Але жінка повернулася з сусідкою - і вони вивели його з лікарні під дулами автоматів, представивши своїм братом. Під обстрілами, повз блокпости, з рукою, що вже почала гнити, він дістався до їхнього дому. Ця родина переховувала його два тижні - у старій будівлі, у підвалі, у багажнику розбитої машини. Потім був порт, звідти - "Азовсталь". Морем, на моторних човнах, під авіаударами. А 18 травня - наказ скласти зброю. Полон. Іленівка, Горлівка, допити, катування, вибиті зуби, підписані навпомацки папери. Він важив сто кілограмів, а вийшов із полону - сорок. Півроку. Коли Ігоря обміняли, він пройшов реабілітацію і повернувся до строю. За законом міг списатися - не списався. Каже: "Там досі мої побратими. Я не можу просто піти". Зараз він головний сержант роти і воює далі. Бо вірить: поки хтось тримає стрій, у тих, хто в полоні, є шанс повернутися додому.